10 січня Кіровоградській області виповнилось 78 років. 

Майже вісімдесятиріччя минуло з того часу, як 10 січня 1939 року Указом Президії Верховної Ради СРСР було утворено нову область, де розташувався географічний центр України.

Площа області становить 24,6 тис. км² (4,1 % від території України). Протяжність області з півночі на південь – майже 148 км, із заходу на схід — 335 км.

“Мало залишилося на землі місць недосліджених людиною. І ніби всі найбільші дива планети вже описано. Проте, інколи зовсім маленький куточок природи, та ще у центрі людської цивілізації, може здивувати людину своєю неповторністю та загадковістю. Степова України також здатна вразити мандрівника справжніми водоспадами і пірамідами, глибокими печерами та загадковими водоймами, – так пише про Кіровоградщину сайт Рodorozg, – Жива природа, пам’ятки давнини, фольклорні скарби сьогодні все більше цікавлять прихильників зеленого туризму”.

Ексампей. Cвященні шляхи. Таку назву мала в часи Великої Скіфії територія між сучасним Кропивницьким та річкою Синюхою.

Саме тут, у сакральному центрі Великої Скіфії, за свідченнями давньогрецького історика Геродота було головне святилище скіфів, від якого в усі кінці держави розходилися Священні Шляхи.

А в околицях сучасного села Рівне Новоукраїнського району Кіровоградської області, біля витоку річки Ексапмею, стояв гігантський бронзовий казан – символ величі і непереможності Скіфії.

Герб Новоукраїнського району Кіровоградської області 

Його Геродот причислив до найбільших див світу (2,5 м в діаметрі і вагою 2 тонни). Казан був виплавлений із наконечників стріл, котрі скіфи здали за наказом царя Арата у 5 ст. до н.е. з метою перепису населення, яке в цілому склало біля 2 млн. чоловік.

Біля селища Глодоси Новоукраїнського району у 60-ті роки ХХ століття місцевим хлопчиком був знайдений один із найбагатших золотих скарбів України – т.зв. Глодоський скарб.

У музеї історичних коштовностей України, розміщеному на території Києво-Печерської лаври, обов’язково слід зупинитися біля вітрини, за склом якої — найцінніші раритети знаменитого “Глодоського скарбу”.

Скроневі підвіски й нагрудні прикраси, браслети і персні, деталі піхов кинджала й меча, прикраси вузди — і все це золоте й срібне диво було створене майстрами-ювелірами мало не півтора тисячоліття тому! В експозиції виставлено найкоштовнішу частину скарбу, загалом же він, згідно з описом фахівців, налічує понад двісті предметів. Серед них майже сто золотих предметів вагою 2,583 кг та сімдесят срібних (1,026 кг).

Історія відкриття “Глодоського скарбу” датується дев’ятим червня 1961 р. Саме того дня Володя Чухрій, десятикласник із села Глодоси (Кіровоградщина), повертаючись із колгоспного поля, де він допомагав матері сапати буряки, раптом побачив над головою степового орла, який “пікірував”, тримаючи в дзьобі впольованого ховрашка. Хлопець нагнувся за грудкою, щоб кинути нею у птаха — і несподівано … провалився в землю.

Грунт осипався, і перед очима Володі, наче в казці, відкрився скарб: ланцюжки, рештки зброї, стремена, фрагменти посуду, обривки тканини…

Позбиравши все, що ховала земля, Володя Чухрій поніс скарб додому, склав у решето й заховав у погребі під діжкою з квашениною. А в школі розповів про знахідку вчителеві. Той вислухав і порадив написати листа в Кіровоград, директору обласного історико-краєзнавчого музею. Володя так і зробив, але поки лист ішов до адресата, події у Глодосах почали розгортатися майже за законами детективу.

Чутка про скарб швидко поширилася, і зрозуміло, що чимало цікавих і собі кинулося на берег Сухого Ташлика — а раптом щось іще залишилося в землі?! Довідався про знахідку й дільничний міліціонер капітан Солодєєв. Прийшов до Чухріїв — і батько Володі, з’ясувавши, що скарб потрапив на “тимчасове зберігання” у льох, передав його служителеві порядку; мовляв, той знає, що в таких випадках слід робити.

А тим часом почав “працювати” Володин лист.

Директор музею О.Ноземцева, отримавши сенсаційну звістку, вирушила на місце події, в Глодоси. Проте скарб несподівано зник. Довелося їхати до першого секретаря Хмелівського райкому партії Чередника, який — своєю чергою — звернувся по допомогу до КДБ.

Володимир Миколайович Чухрій пам’ятає, що обласне управління цієї спецслужби тоді очолював полковник Калюжний, земляк, сам родом із Глодос. Приїхали до дільничого додому, але той розвів руками: звідки мені було знати, що то скарб, а не якісь бляшки? Залишив на подвір’ї, а діти, бавлячись, десь порозтягували.

Допомогла техніка. Коли солдат із металошукачем у руці сів перепочити під хатою, де жив капітан Солодєєв, пролунав “писк” — прилад подав сигнал. Відірвали дошку під дахом, і звідти витягли загорнутий у холошу старих ватяних штанів той самий “глодоський скарб”. Настала розв’язка: знахідка Володі Чухрія перекочувала в Київ; археологи цілий місяць вивчали річковий берег; про скарб написали дослідження. Що ж до капітана Солодєєва, то було слідство і був суд — дільничий отримав п’ять років… (докладніше про це можна прочитати в статті проф. В.Панченка в газеті “День”).

Нещодавно в галузі культури і краєзнавства започаткована премія “Глодоський скарб”. Сьогодні маршрут по до с. Глодоси потребує розвитку, рекламування та вкладення коштів аби зацікавити туристів і дослідників унікальною знахідкою та історією Кіровоградщини.

Заслуговують уваги туристів і природні заказники загальнодержавного значення “Войнівський” та ” Воронівські скелі” розміщені на річці Чорний Ташлик. Біля смт Добровеличівка, в 110 км від обласного центру знаходиться географічний центр України. На цьому місці встановлено символічний знак та облаштоване місце для відпочинку.

В Чорному лісі біля міста Знам’янки є дивне Чорне озеро, прибережний рослинний світ якого вражає: поруч із орхідеями ростуть мохи – уродженці тундри. А на поверхні води плавають сфангові (трав’яні) острови, які можуть і перевернутися, коли на такий острів стане необачний турист. Озеро глибоке і, ніби взагалі не має дна. В ньому живуть лише рідкісні чорні карасі, запускали інші види риби – гинули. Озеро має і свої легенди. Про турецьку агу, яки втікаючи від козаків, загубив у озері золоту карету, та про хана Керім-Гірея, котрий після спустошливого походу на Україну 1768 року спішно відступав після невдалої спроби захопити фортецю Св.Єлизавети і нібито втопив у озері частину награбованих скарбів.

Більше інформації ви можете дізнатись із джерела https://goo.gl/HI0C0b